Казки

Суд над Реп'яхом

Одного погожого дня Іванко вийшов на прогулянку і зустрів на подвір'ї Мудрого Домовичка.

Домовичок дуже поспішав на суд над Реп'яхом. Іванко теж пішов з ним. Йому було цікаво послухати, у чому звинувачують Реп'яха (так називають Лопуха у народі).

Суд відбувався під великим дубом. За дубовим столом сидів поважний суддя Гарбуз. Перед суддею схиляв колючу голову Реп'ях. Його обвинувачували в тому, що своїми колючками чіпляється до всіх, завдає шкоду та не приносить жодної користі.

Старенький собака скаржився, що реп'ях зіпсував усіх овечок господаря, уся їхня шерсть тепер у реп'яхах. А собаку напарника взагалі довелося постригти.

Поважний кущ Ліщини від захисту жартівливо промовив, що колезі зі стрижкою влітку краще, не так жарко, а до зими шерсть відросте.

Кущ нагадав , що якось швейцарський інженер під час прогулянки знімав реп'яхи зі свого собаки, уважно їх роздивився і винайшов застібки  - липучки. Кросівки на липучках дуже подобаються дітлахам.

Тим часом звинувачення не вщухало.

Пані Квасоля звинявала Реп'яха в тому, що її город заріз лопухами, заглушив картоплю і огірки. Квасоля бідкалась, як переживе зиму без запасів.

Щавель голосно вигукнув "От лопух і їжте!"

З лопухів можна приготувати безліч страв. Наприклад, із підсушеного кореня можна виготовити напій схожий на каву. З молодого ошпареного листя можна готувати салати й супи. З коренів лопуха варять смачне варення.

Іванко був здивований, бо він і гадки не мав. Що лопухи можна їсти. Домовичок подумки теж захищав Реп'яха.

Панночка М'ята сказала, що лопух - не бур'ян, а лікарська рослина. Його використовують у народній медицині, рятуються від діабету та захворювання шкіри - лишаю, екземи.

Довгокоса панночка Кукурудза додала, що реп'яхова олія - найкращий засіб для зміцнення волосся. Відвари з лопуха додають у шампунь. Хвилю захисту підхопив червоночолий Мак. Він розповів, що родичами Лопуха є пан Соняшник блакитноокий, пан Цикорій, жовтокоса панночка Кульбабка, білява паночка Ромашка.

Судовою залою прокотилася хвиля приємного аромату, солодкого й медового. Це втрутилася Липа. Вона додала, що Лопух - гарний медонос. Мед із лопуха красивого оливкового кольору, з пряним присмаком.

Знову кричали з боку звинувачення, махали руками, сварили Лопуха, що він до всіх чіпляється, нікому прохожу не дає!

Захист не вщухав. Намагалися донести до оточуючих , що таким чином лопух поширює своє насіння.

Іванко від гоморру закрив долонями вуха.

Потім уявив фіолетове лопухове поле, бджіл, які кружляли, над квітами У голові все закрутилося.

-Досить! Припиніть! - несподівано вигукнув Іванко.

В природі нема чогось некорисного, від чого слід позбутися .Якщо природа створила якусь рослину чи тварину, значить, вона потрібна. 

-Не ображайте Реп'яха! Ця рослина дуже важлива.

Солодкий сон пустунчика

Чому ти стверджуєш, що не можна їсти багато солодкого - запитав Іванко у Мудрого Домовичка, який не давав йому п'яту цукерку.

Хто знає, скільки "забагато"? Хто перевіряв? Ось я їм, їм і мені добре!  Дай ще одну!

-Іванку, досить! Болітимуть зуби та живіт!

А, може, не болітимуть? Перевіримо!

Не вередуй, розумнику.

-Скажи! - наполягав Іванко, - Чому не можна їсти стільки, скільки хочеш? Це ж смачно!

Чому ж тільки солодко? -спитав Розумник,- Їсти дуже багато солоного, гірко, жирного чи гострого теж шкідливо. Погано для зубів їсти лише лише м'яку або лише тверду їжу. Корисне те, що натуральне. Ось фрукти - і солодкі, і корисні! Їж на здоров'я!

-А цукерки гірші? - засмутився Іванко - морозиво і шоколадні батончики - також несправжні? Але ж такі смачні…

Тієї ночі Іванкові наснилосося дивовижнє місто. Скрізь на вулицях були відкриті магазини з солодощами. Все роздавали безкоштовно. Бери, що забажаєш, скільки хочеш!

Іванко пробував усе, що бачив. Ніхто його не зупиняв, навпаки, заохочували брати. Ще та ще.

Але згодом він зрозумів, що більше не може. Чергова порція морозива видалася не такою смачною, як перші дві. Від вигляду жирного крему на торті трохи нудило. Від солоного хотилося пити.

-Що не добре, малий? Чого ти хочеш? - питали продавці. У нас є все най-найсмачніше!

Іванко глибоко замислився та дослухався до себе.

-мені б якогось… супчику - попросив він. -Чи яблучко.

-Бери морозиво, коржики, тістечка, пиріжки! А супу немає, вибач. І фруктів тут немає! Це ж корисна їжа, ми не торгуємо, бо ніхто її не хоче.

-А я хочу!

-Тоді час тобі вирушати з Солодкого світу до країни Справжнього смаку!

Іванко розказав сон друзям.

З тих пір Іванко та його друзі їдять тільки корисну їжу, а ніколи не дозволять собі невеличку порцію солодощів

Мудрий дід

(казка-притча)

  В далекому минулому, коли тютюн тільки привезли у Вірменію, біля підніжжя гори жив старий і дуже мудрий старий. Він відразу не взлюбив це зілля і намагався переконати людей не вживати його.

  Одного разу він побачив, як купці розклали свій отруйний товар. Вони кричали:

–       Божественне листя! Божественне листя! У ньому засіб від усіх хвороб!

  Навколо них зібралося багато народу. Підійшов і наш старий:

–       Це «божествене листя» приносить людям користь: у будинок курця не зайде лиходій, його не вкусить собака, він ніколи не постаріє.

   Купці з подивом подивились на старого:

–       Ти правий, мудрий діду, – сказали вони. – Але звідкіля ти знаєш про такі чудові властивості «божественного листя» ?

  Старий усміхнувся і пояснив :

–       Лиходій не зайде в будинок курця, оскільки в того, хто віддає багато грошей за тютюн і стає бідним, нічого красти. Крім того, від куріння він буде кашляти всю ніч, а злодій не заходить у будинок людини, що не спить. Через кілька років куріння людина ослабне, у неї почнуть боліти ноги, вона ходитиме з паличкою. А який же собака вкусить людину із ціпком у руці? І, нарешті, курець ніколи не постаріє, тому що помре замолоду.

  Відійшли люди від купців.

Де сховався апетит?

  Данилко – хлопчина при здоров’ї. Апетит у нього завжди був на славу! Однак останнім часом через надмірну увагу до їжі хлопчик геть забув про ігри, прогулянки, навіть друзів.

  Та ось нещодавно за обідом трапилась оказія : мама перед сином поставила найсмачніші духмяні страви, а йому – хоч би що, не хочеться їсти.

–       Ха-ха! – чує Данилко звідкілясь насмішкуватий голос. Круть-верть головою. А то за вікном, крізь шибку, до нього звертається … (Апетит)

–       Ти хто?! – запитав хлопчик.

–       Хіба не бачиш «хто»? Апетит! Твій апетит! Гайда до мене!

–       Таке сказав! Це ж мені одягатися треба, шапку шукати, двері відкривати, потім їх закривати…

–       Ото ти такий лінивий?! А тут, надворі, так гарно!

   І апетит показав Данилкові, як гарно надворі : він бігав, перестрибував через перепони, ховався за деревами лазив по-пластунськи. Аж захекався! Щоки порожевіли…Відтак підбіг до вікна і знову кудись гайнув.

  Забавки апетиту несподівано так зацікавили хлопчика, що він одягнувся і вийшов надвір. Там його і підхопив до своєї компанії Апетит. А коли вони вволю набігалися, нагарцювалися, Апетит сказав, що Данилу можна повертатися додому.

–       Мамо, давай їсти! Змету зі столу все! – почула мама синів голос це з порогу.

Апетит лише хитро посміхнувся в уста.

Пригоди Буратіно

  Буратіно завітав до школи. Зайшов до 3 класу і запитав : «Діти, ви не знаєте, де Мальвіна?»

–       Я тут. Здрастуйте, Буратіно! Чому ви ні з ким не привіталися?

–       Мальвіно, ви знову узялися мене виховувати? Я вас скрізь розшукував, заморився… Я в ліс ходив, для вас підсніжників шукав, ледве знайшов. Цілий оберемок нарвав, ходімо покажу, які вони блакитні та красиві. Я їх у воду поставив, щоб не зів’яли.

–       Буратіно, хіба можна рвати підсніжники, тим паче оберемками? Краще б ти мені показав, як вони красиво ростуть на проталинах, як вони пробуджуються від зимового сну. А на букет із підсніжників я навіть дивитися не хочу. Мені дуже жалко цих квіточок. Тепер їх вже не повернути до лісу.

–       Вам, Мальвіно, неможливо догодити, а я так старався…

–       Голубі підсніжники-проліски стали дуже рідкісними. Їх заборонено рвати. Рвуть тільки ті квіти, які навмисно для цього вирощують. Якщо усі будуть рвати в лісі квіти, то не буде насіння, і квітів не стане. Їх і так мало. Жалко, підсніжники скоро зав’януть.

–       Мальвіно, якщо ви не хочете брати квіти, так тому і бути, я вам зайченятко подарую. Я для себе його зловив у лісі. Він маленький, але спритний, бігає. Я його в клітку посадив, щоб не втік. Чесно кажучи, я б його ні за що не віддав, але так хочеться вас чимось приємно здивувати.

–       Буратіно, ви невиправний. Хіба можна тваринок ловити, та ще маленьких, нетямущий. Мені такий подарунок не потрібний. Відпусти його до лісу.

–       Ви знову, Мальвіно, незадоволені?

–       Буратіно, зайчата – дикі тварини і повинні жити на волі. Маленького зайченятка годує зайчиха, інакше воно загине. Зайчата люблять бігати і стрибати, а в клітці тісно, і від цього йому зовсім погано. Віднесіть, будь ласка, зайчика туди, де ви його узяли.

Зненацька з’явився П’єро. Він теж шукав дівчинку з блакитним волоссям, прекрасну Мальвіну. Ще восени він посадив у горщик з землею цибулинку тюльпана, щоб виростити його для Мальвіни. Сьогодні тюльпан розпустився і П’єро від щирого серця вручив його дівчинці.

Мальвіна з великим задоволенням поставила квітку у вазу з водою.

Золота рибка

У європейському королівстві,

В українському государстві,

У Дніпровському князівстві,

В Київському царстві.

Не на небі, на землі

Жив собі дідусь в Дніпрі.

Проживав він не один,

Дружно з бабою він жив.

Жили собі поживали,

Добра наживали.

Удень сумлінно працювали,

А ввечері – відпочивали.

На ДМЗ робив старий,

Був в нагоді вихідний,

Він давно вже хотів порибалить,

І думкою щогодини він марить.

Взяв він вудку і гачків,

Повну купу черв’ячків.

Кинув все у човен брата,

Заплив у річку, став чекати.

Вже і сонце припікає,

Дід голівку нахиляє.

Кинув раз, закинув два –

Аж тут рибка золота!

–       Відпусти ж ти, дід, мене,

Люди знищили вже все.

Обміліло в країні море,

Все загинуло навколо.

Подивися навкруги –

Серце рветься від туги!

Виконай моє прохання,

Збудуться аж три твоїх бажання!

–       Бідолашна! Я тебе звільняю,

Все одно тут риби не спіймаю!

В річці плавають пляшки, консервні банки,

Не знайдеш тут жодної тараньки!

Наш дід рибку відпустив,

І до баби поспішив.

Швидко їй він розповів,

Як рибку в річку відпустив.

–       От ти, діду, простота!

Три бажання – все дарма!

Повертайся до цар-рибки,

Попроси комп’ютер швидко!

Сів дідусь на електричку,

Човен – в річку, кличе рибку.

–       Що тобі, дідусю, треба?

Що підняв тут ґвалт до неба?

–       Пробач, рибко, за турботу,

Що завдав тобі роботу!

Зовсім дістала баба моя,

Просить і просить комп’ютер щодня!

–       Слово я своє тримаю,

Виконаю я її бажання!

Повернувся в місто дід –

На столі стоїть обід,

За комп’ютером – бабуся,

Цілий день за ним сидить!

–       Ти, старий, не роздягайся,

У дорогу хутчій збирайся.

Хочу ще парфуми я,

І не наші, українські,

Хочу тільки італійські!

Що робити дід не знає,

Вітер діда обвіває,

Знов близ річки він стоїть –

Як у рибки знов просить?

–       Пробач, рибко, за турботу,

Що завдав тобі клопоту,

Знов бабусю мучать думи –

Захотілось їй парфуми.

–       Зовсім з цим проблем не буде,

Легко я зроблю парфуми.

В морі Азовськім відходів багато –

Нафти і хімії тут забагато!

Чути в домі аромат,

Тільки дід чомусь не рад.

–       Хочу новеньке авто,

Шикарне хутряне пальто!

На Канарах мрію я відпочивати,

І ніколи я не буду працювати!

Рибку ми запустимо у ванну –

Нехай здійснює бажання!

Рибка гнівалася довго,

Шторм жахливий був на морі!

–       Треба бабцю провчити,

Я направлю її вчитись –

Екологію вивчати –

Річку від забруднень захищати!

За грибами

  Миколка з дідусем пішли до лісу збирати гриби. В лісі приємно пахло соснами та опалим листям, шелестіли дощові краплі.

  Миколка не міг знайти жодного гриба, тому сердився на дідуся, що той узяв його з собою.

  Раптом з’явився Мудрий Домовичок. Він був оптимістом і завірив грибників, що навкруги багато мухоморів, а це гарна прикмета: де з’явились мухомори, там і їстівні гриби не забаряться.

  Миколка знав, що мухомори отруйні гриби і збирати їх не можна, тому запропонував Домовичку знищити їх.

  Мухомор – корисний гриб. Своєю яскравою шапочкою він сигналізує з усіх сил, щоб його не торкалися. А якщо не чіпати, то й шкоди не буде, а навпаки – користь.

  Далі Домовичок помітив,  що люди багато чого скопіювали у мухомора : не лише візерунки чи парасольки на пляжах та дитячих майданчиках.

  Хлопчик побачив, що до них наближаються сумні червоноголові мухомори. Миколка від переляку завмер. Домовичок зауважив: «Не бійся, вони тобі не зашкодять, просто розкажуть про користь, яку вони несуть людям і природі».

   Хлопчик з Домовичком сіли на пеньок, а гриби почали свою розповідь.

  –Ти кажеш, що нас їсти не можна. Це не зовсім правда : ми отруйні для людей, але звірам украй потрібні. Лосі ласують саме цими грибами. Мухомори їдять олені, ведмеді, білки.

  Старий мухомор продовжив :

  –Ми боремось з мухами, а ще можемо зарадити багатьом хворобам. У давні часи цілителі лікували мухоморами опіки, рани, хворі суглоби і навіть хвороби очей!

  Сучасна наука теж не цурається мухоморів. Зараз вчені працюють, щоб за допомогою грибів створити ліки проти раку. А ще з мухоморів виготовляють снодійне.

  Миколка забув, що накрапав дощ. Він уявив собі, як безліч людей поспішають до лікарні, і пігулки з мухоморів швидко зцілюють їх.

  І тут втрутився молодший мухоморчик з жовтогарячим капелюшком.

  –Усі гриби дуже корисні для дерев і товаришують з ними. Мухомори своїм корінням обплітають коріння дерев, допомагають дереву всмоктувати воду та мінеральні речовини. А дерева віддячують їм своїми запасами органічних речовин.

  Дощ припинився і Миколка з Мудрим Домовичком вирушили на пошуки їстівних грибів. Миколці вже не хотілося кривдити мухоморів. Друзі назбирали повний кошик маслюків. Найбільше з лісової прогулянки Миколці запам’яталися саме мухомори – гриби отруйні, але дуже корисні і для людини, і для природи.

Ліс – наш дім

  Жив у лісі довговухий зайчик-пострибайчик. Ліс для нього був рідним домом. Поруч із зайчиком мешкала Лисичка, зростом дуже невеличка. Лисичка з Зайчиком товаришували.

  Стояв спекотний літній день. Усім хотілося пити, мучила спрага. Зібралися звірі і вирішили відправити до крамниці пострибайчика, щоб купив води. Щодуху побіг заєць через луки напростець. По дорозі заєць-молодець купив «Спрайт» і щосили побіг до лісу напоїти друзів. Звірі відвели душу, напилися, втомили спрагу, а пляшку від «Спрайту» кинули на лісовій галявині. Сонечко розсипало свої промінці всюди, один з них впав на скляну пляшку. Розігрілось дуже скло. Врятувалась ледь мурашка, що поблизу проповзала. Вона помітила, що палає трава, а вогонь вже підповзає до сосни і до ялинки. Вже й кущі горять яскравим полум’ям. Добре, що поруч йшли Дощі. Як побачили вогонь, почали лити воду із долонь. Гуркотів сердито Грім на звірів-пустунів. Вогонь загасили, але лісу не можливо впізнати. Він стоїть сумний та чорний. Не чути дзвінкого співу птахів. Скрізь обвуглені кущі, а як ще не дощі?

  Мабуть, палала б уся Земля.

  Треба пам’ятати : до лісу йди як друг, бережи усе навкруг. Ліс – наш дім! Скільки ж див є в домі тім!

Будь природі другом

  Літо!

  Як чудово побувати в лісі, послухати спів пташок, почути як шепочуться між собою листочки на деревах.

  В теплий день, на світанку, діти вирушили до лісу. Під березою в травичці побачили джерело, що виблискувало на сонці.

  –Ой, яке чудове місце, як нам пощастило з відпочинком, – кричали радісно діти.

  Вмить пакети всі дістали. Чого там тільки не було: і цукерки, і банани, і згущене молоко! На природі смачно їсти – аж за щічками тріщить. Джерельна криничка дала напитися їм смачної холодної водички. Соловей влаштував свій солоспів, берізки тихенько перешіптувались між собою, – «Ну і день! Ну й відпочинок! Місця краще не знайти!» – галасували хлопчики й дівчатка.

  Почало смеркати. Час повертатися додому. Стрімголов біжать хлоп’ята, наче зграйка горобців.

  А сміття? А сміття залишили. Зранку Вітер підійняв його, покрутив пусті пакети, потім вгору їх підняв. Кинув раптом все Вітрище і помчався вдалечінь. А один пакет великий до кринички залетів.

  Сталося лихо. Джерело ледве дихало, почали засихати струмок і річка, бо криничку занесло. Збунтувались Риби, Жаби, Водомірки, Слимаки. Вони сумно скаржились : «Без води нам не прожити! Як нам врятуватись?»

  Маленьке жабенятко пострибало у ліс, щоб взнати де розпочинається струмок, бо там є чисте джерельце, дізнатися, чи не хворіє воно, чи його не занесло. Жабеняткові хотілося врятувати друзів. Пристрибало до джерельця і злякалось : «Там пакет! Як його зняти?»

  Жабеня мале, безсиле тягне бруд із джерела. В небесному просторі мчала зграйка горобців. Побачили малого, що вже вибився із сил. Дружно підлетіли горобці, підчепили дзьобами сміття і звільнили джерельце. Знову заблищала у ньому водичка, струмок наповнився водою. Маленьке Жабенятко стрибає, пірнає. Тут і річка захлюпотіла. Плещуться в ній Риби, Жаби, Водомірки і Слимаки. До гладі річкової позбігались хлопчаки. Річка їх не відганяє, цих бешкетників малих. Влітку всі води бажають. Вистачить тепер на всіх.

  Раптом діти побачили, що до них стриба Жабеня, а у лапках пакет тягне, що накоїв стільки зла! Діти все зрозуміли. Щоки в них почервоніли, як мак. Вони хутчій побігли до кринички і обклали джерело цеглою.

  Пам’ятайте, любі діти, без води нема життя!

Людина та природа

  Якось зібрав цар трьох найвеличніших мудреців країни і задав усім одне й те ж питання : хто сильніше – людина чи природа?

  –Людина сильніша природи, – не задумуючись відповів перший мудрець. – Він вирубує ліси і насаджує нові, повертає ріки і створює водойми.

  Захвилювались люди, які зібралися послухати мудреців. Деякі з них стали наводити приклади, коли людина безсила перед природою.

  Тут слово взяв другий мудрець і мовив :

  –Я згоден із запереченнями людей, природа сильніше людини. Землетруси, виверження вулканів, урагани люблять людей тисячі людей, і людина не може зупинити їх.

  Знову захвилювались люди і стали бнаводити багато прикладів, коли людина дамбами захищала від повені, осушував болота і насаджував в пустелі ліси.

  Останнім взяв слово третій мудрець. Він сказав : – Природа – це наш дім. А хіба може бути дім сильнішим або слабшим господаря? Дім захищає, укриває всякого, хто про нього піклується.

  І ніхто йому не заперечив.

Як чародій подарував людям птахів

  Коли світ був ще дуже молодим, жив на світі велетень. Звали його Вовчий Вітер. Куди б він не полетів, всюду сіяв лихо. Влітку він відлітав до себе в Країну Вічної Ночі, а стояло хмарам восени закрить сонце, як Вовчий Вітер виривався на волю. Навіть могутні дерева жалібно скрипіли тоді, а молоді деревця дрижали від коренів до маківки.

  Іноді вовчий вітер налітав і серед літа – зігне до землі стебла кукурудзи, і все – більше їм не піднятися.

  Морські хвилі бігли від Вовчого Вітру на берег, начебто хотіли сховатися в гущавині лісу, а він завивав, як стая голодних вовків, і все навкруги завмирало від жаху.

  Вовчий Вітер дуже хотів пробратися у Березову країну, щоб знищити усі дерева в лісі. Але зелені хлопці не пускали його. Неначе могутні воїни, відбивали дерева всі його удари.

  –Ви ще пожалкуєте! – прохрипів Вовчий Вітер деревам та й полетів геть.

  Восени він повернувся зі своїм братом – Північним Вітром.

  Другий велетень міг перетворити воду на каміння, морозна пара валила з його рота, і земля стила від його дихання. Скрізь, де він пролітав, залишалась мертва льодова пустеля.

  Вдвох накинулися вони на непокірні ліси. Але лісові велетні насміхалися над ними:

  –Ми кедри, сосни, ялини, піхти! Ми родом зі Країни Вічної Ночі і вас не боїмося!

  А ось берези, осики та клени встояти не змогли. Вітри зривали з них зелені шати і розмітали по землі.

  –Тепер я до вас доберусь, доберу-сь! – гудів Вовчий Вітер.

  Але старі ялини накрили своїм гіллям маленьких берізок, і холодні вітри пролетіли мимо.

  Коли зима відступила на північ, до Березової Країни з’явився мудрець. Розповіли діти мудрецю, як вітри загубили їхнє листя.

  –Ми нічого не просимо для себе, – мовили вони, – тільки поверни деревам його одяг.

  Нарешті мудрець сказав:

          –Я не можу повернути деревам те листя, що зірвав з них Вовчий Вітер,        але все листя за моїм наказом перетворяться на птахів! Віднині кожної осені птахи будуть відлітати до Країни Квітів та Літа, а весною ви побачите їх знову. Птахи ці ніколи не забудуть, звідки вони родом. Неначе листочки, стануть кружляти у повітрі. Голоси вітрів та дзюрчання вод відгукнеться у їх піснях. Ці пісні радуватимуть людей. А діти нехай бережуть птахів, пам’ятають про те, як ліс не дав їх в обіду.

  Підняв мудрець чарівну палицю, взмахнув чотири рази – і жовте, помаранчеве, червоне листя, що лежало на землі, стрепенулося і полетіло у гору пташиною зграєю.

Запчастини для людини

Повертаючись додому  зі школи , я звернув  увагу на новий магазин , якого донедавна не було на цьому місці. Здивувала назва  “Запчастини  для людини”. Я глянув на вітрину і скам’янів. Сумнівів не залишилось: у магазині продавалися запасні частини для людини ! Я з острахом зайшов у середину.  Страшно ,але ж цікаво!

Такого я не бачив ніде і ніколи . На полицях стояли великі скляні банки. У кожній із них знаходилися людські органи серця, очі, легені, мозок, печінка, нирки, кістки. Стояли на них цінники.

Першим завітав парубок з ноутбуком. Він ввічливо привітався і звернувся  до продавця :

- Щось мої очі знову погано бачать. Дайте мені будь ласка інші.

– А – а – а , комп’ютерний зоровий синдром, розумію . Вам якого кольору: карі чи блакитні ? Продавець не здивувався і пообіцяв : – Постійними клієнтам  – знижки . Доки хлопчина вагався з кольором , забігла заплакана дівчина і попросила нове серце замість розбитого зрадливим коханням . Продавець лагідно заспокоїв її і попросив адресу хлопця:

– Якщо він залишив таку гарненьку і щиру дівчину , то йому скоро знадобляться нові мізки . Третій покупець , надривно кашляючи , попросив показати йому легені пояснивши , що його власні зіпсувалися від куріння.

– Ви лише марно витратите гроші, – суворо відповіла продавчиня , дістаючи з полиці  необхідні матеріали.

– Нові легені дуже швидко забрудняться , якщо ви не кинете курити. Згодом зайшов неохайний чоловік:

– Чи є у вас на продаж нова печінка? Лікар повідомив, що моя от-от вийде з ладу , якщо я не перестану пиячити.

– Вибачте, немає довго не залежується , – співчутливо відповів продавець .  – Приходьте через місяць , якщо , звичайно…. Та почути що він сказав, мені не вдалося , бо над вухом задзвонив будильник.

Прокинувся… і зрозумів , що це був тільки сон. Сон був дієвий, я схопився робити ранкову гімнастику. Коли ще з’являться  такі магазини , де можна буде замінювати занедбані органи на нові та здорові! А поки треба берегти те, що маємо .

Лише  в здоров’ї людини щастя є

Дитя цигарку витягає,

Бо хочеться дорослим стать.

Та сильним, гарним він не стане ,

Бо зріст вповільнювати став.

Усе, що в світі є погане ,

Хлопчина в організм запхав.

Та ще й залежність від цигарки

Потрапив хлопець у капкан,

Не допоможуть слово й лайки

Тепер над ним – цигарка пані

Дівчата й хлопці – слабаки !

Під вплив частенько  підпадають.

Спочатку все це наче сміх,

Та час летить, вони страждають .

Цигарки – то страшна біда.

А вороття нема…. Шкода …

Поглянь, яке життя довкілля прекрасне!

Яке чарівне сонце ясне

І неповторна кожна мить !

Й життя у кожного єдине

А ти у світі цім – Людина !

І хай тебе біда мине ,

В хворобі щастя не буває,

Лише в здоров’ї щастя є ,

Здоров’я лише дурний псує?

Подорож до річки

Михайлика з раннього дитинства вабила річка йому кортіло познайомитися з мешканцями річок та просто помилуватися річкою. Мудрий Домовичок радів допитливості свого друга.

  Домовичок запропонував провести знайомство з земноводними.

-А це хто такий ? - здивувався Михайлик. Вони що, по землі вміють бігати. Й у воді добре почуваються ?

- Саме так , звичайнісінька жаба – це представник земноводних. А ще до них відносяться тритони й черв’яки.

- А навіщо нам взагалі жаби? Тільки квакають та й годі,- почав вередувати Михайлик.

- Як це жаби не корисні ?Що вони їдять ?

- Мух та комарів.

- Мудрий Домовичок розповів , що жаби дійсно їдять різних комах , а отже знищують шкідників. Комах вони з’їдають у кілька разів більше, ніж птахи. Важливі жаби і в ланцюгу харчування : птахи , риби та змії харчуються ними.

- Все це корисно для природи , а яку користь приносить жаба людині?

- Першою хребетною твариною , яка полетіла в космос , була саме жаба. Жаби стільки разів послужилися науці, що навіть пам’ятники встановили.

  Михайлик згадав про свою давню мрію – тримати вдома якусь екзотичну тварину.

- Жаб та інших земноводних тримають у дома у спеціальних акваріумах, але яскраві жаби дуже отруйні. Лише 2мг отрути жаби  - дереволаза  достатньо, щоб убити людину . Тому ніколи не поспішай чіпати руками яскравих тварин. Своїми агресивними кольорами вони усіх попереджають про свою небезпечність.

- Жаби й землетруси вміють передбачати краще за людей. За кілька днів до стихійного лиха жаби покидають свої водойми і повертаються лише тоді, коли загроза лине. Перед землетрусом вони ніколи не відкладають ікру , - продовжував  дивувати Мудрий Домовичок.

- Домовичок продовжував:

-  Кожна тварина несе певну користь і для природи , і для людини , тільки треба розглядіти цю користь . Наприклад дерево лаз.  Ця жабка міцно тримається на слизьких поверхнях завдяки спеціальним присоскам та спеціальному малюнку на шкірі . Учені використали цю особливість на автомобільних шинах.  І тепер вони більш безпечні на слизькій трасі.

- Ніколи й не подумав би , що людям від жаб отака користь!

Кожна істота – диво природи.

У природі немає нічого непотрібного!